27 червня неподалік Полтавського коледжу мистецтв імені Лисенка відбулося громадське обговорення перейменування деяких вулиць Полтави. Організатором дискусії виступило місцеве видання «Полтавська думка». В обговоренні взяли участь краєзнавці, історики, журналісти та інші небайдужі громадяни.
Обговорення розпочалося з короткою презентації, підготовленої командою «Полтавської думки». Представник команди Юрій Дрога розповів історію появи радянських пам’ятників в різних країнах, а також як відбувалася дерадянізація у країнах колишнього соцтабору та окремих колишніх республіках СРСР. Пояснив він і чому питання найменування вулиць важливе.
− Французький соціолог Пʼєр Бурдьйо у своїй праці стверджував, що соціальний порядок є важливою системою сприйняття світу. За його думкою, ієрархія, що лежить в основі вищезгаданого соціального порядку втілюється у фізичному просторі, зокрема через назви вулиць та матеріальні об’єкти у місті. Така ієрархія визначає систему цінностей та говорить людям, що з навколишнього її середовища є важливим, а що є надважливим, − розповів Юрій Дрога.
Далі слово взяли експерти-краєзнавці. Зокрема, представник ГО SavePoltava Борис Трістанов зауважив, що за назвами деяких вулиць незрозуміло, на честь кого саме вони названі.
− Хто з вас проти вулиці Коцюбинського? А хто проти вулиці Лисенка? Залежить від того, кого мають на увазі. Так от, вулиця Коцюбинського названа не на честь письменника Михайла, а на честь його сина, комуніста Юрія Коцюбинського. Вулиця Лисенка не Миколи Лисенка, а Трохима Лисенка. Зараз неможливо встановити, чиє ім’я згадується у назві. Тому одним з принципів перейменування вулиць наша громадська комісія пропонує перейменовувати вулиці, з назв яких неможливо встановити, на чию саме честь вони названі, − повідомив дослідник Борис Трістанов.
Є й інші принципи, за яким ініціативна група пропонує перейменовувати вулиці. Краєзнавець Леонід Булава нагадує, що за радянських часів були партійні вказівки на перейменування вулиць на честь діячів певних категорій: підпільників воєнних часів, партизані, червоноармійців тощо. Це створило історичні анекдоти.
− У 1965 році на обком партії надійшла установка: треба назвати вулиці на честь підпільників, партизанів і навіть сина полка. А його не знайшлося. Довелося звертатися до журналіста однієї з московських газет-багатотиражок, щоб він, під псевдонімом, запустив відповідну інформацію. Ніби був такий Микола Коваль, з Диканьки. Ще до 2014 року я подав запит у Москву, і мені надійшла відповідь: дійсно, був такий, загинув у віці 27 років. Двадцятисемирічний «син полка», − іронізує Леонід Булава.
Дискусійним питанням залишається перейменування двох вулиць Полтави, які названі на честь ветеранів афганської кампанії СРСР. Серед громадськості немає єдиної думки, чи підлягають вони перейменуванню. Але Борис Трістанов поділився своїми поглядами.
− На мою особисту думку, афганська війна нічим не відрізняється від війни Росії з Україною. Так, українців посилали на цю війну. Але це не привід вшановувати це. Можливо, перейменування треба розтягти в часі, бо ці події дуже свіжі в пам’яті, пояснив свою позицію Борис Трістанов.
- Зауважимо, що погляди членів громадських ініціативних груп з топоніміки не мають безпосереднього впливу на процес перейменування вулиць. Це, передусім, просвітницька діяльність.
Загалом, за підрахунками дослідників, треба перейменувати 195 полтавських вулиць. Це становить близько 20% від загальної кількості.
Автор: Богдан Андрєєв
