Олена Кириченко з родиною, втікаючи від обстрілів з Донецької області, переїхала в полтавське село. Родина має власну справу – виготовляють та продають ексклюзивні сири. Свою історію жінка розповіла «Фундаменту».
Олена Кириченко живе в Сергіївській громаді. Її родина з 17 осіб оселилася у великому будинку в селі, займаються господарством та мають власну справу. Зараз це схоже на ідилію, проте так було не завжди. Ще півроку тому родина тікала від обстрілів.
Справу життя великої родини зруйнували російські снаряди
– Наша сім’я з Донеччини, жили в селі в Краматорському районі. Родина велика, більше 20 осіб. Батьки, я та мої сестри – всі мали будинки, господарство, – розповідає Олена.
Сім’я займалася молочним виробництвом, тримали разом 26 корів, виготовляли молочну продукцію на продаж. Збували в навколишніх містах: Костянтинівці, Бахмуті, Краматорську. Але війна боляче вдарила по сімейному бізнесу. Люди почали виїжджати із регіону. Зник газ, потім і світло.
– Ми перейшли на використання пічки надворі, розуміли, що вже небезпечно їхати продавати сири, – згадує Олена. – Менших корівок довелося порізали на тушонку: готувалися пересиджувати обстріли в підвалах. Звичайно, шкода було, але все ж залишилося 18 молодих дійних корів.
Ситуація навколо тільки погіршувалася. Родина хвилювалася за дітей. Зрештою перший масовий обстріл села змусив прийняти рішення про переїзд.
– Під час першого прильоту обстріляли ферму, мамину вулицю – прямо біля її дому впав снаряд. Наша тртохрічна дитина гралася в піску там завжди і дивом в той момент відійшла за татом в іншу частину двору, – гадує Олена. – Ми зустрілчали корів і якраз бачили, як ті «циліндри» летіли й падали… Ми полягали біля церкви, було дуже страшно, уявіть, як дочекатися закінчення цього й побігти подивитися чи цілий мамин дім, чи всі живі?!.
Переїзд. 1 червня родина вирішила захистити своїх дітей
Наступну ніч родина провела в підвалі, боялися, що вийдуть – і не побачать нічого живого нагорі, адже всю ніч були обстріли. Саме тоді й прийняли рішення – вивозити дітей.
– Ми повинні були вберегти наших дітей, отож 1 червня, саме на День захисту дітей, зібрали найнеобхідніші речі: все, що може влізти у п’ятитонник, й поїхали на захід», – продовжує розповідь Олена.
Для переїзду обирали громаду, що розвивається, де є школи, садочки, підприємництво. Обрали Сергіївську громаду Миргородського району на Полтавщині.
– Знаємо з досвіду як жити в громаді, де кошти не використовуються на розвиток, де немає ремонтів у закладах, де в садочку в дітей відсутня половина продуктів з меню, – ділиться Олена.
Родина їхала понад 16 годин 650 км до нової домівки. Діти – евакуаційним автобусом із кількома дорослими. Інші члени родини – з приватним перевізником.
«Люди йшли до нас просто познайомитися, підтримати»
Приїхали вимушені переселенці пізно ввечері, зовсім неочікувано їх зустрічали нові сусіди, по дощу в темряві допомагали носити речі. І тільки на ранок люди ппознайомилися.
– Вечеряли ми близько третьої ночі, а вже о 5 ранку прокинулися – хотілося швидше побачити, де ми, – згадує Олена. – Навіть не очікували, що тут будуть такі люди! Власник будинку Артур швидко облаштував нам газ, світло. Сусіди постійно допомагали та й просто заходили поговорити.
Коли кілька сімей в одному обійсті звиклися, постало питання, чим же зайнятися. Спілкувалися із міською радою, головою громади Ігорем Лідовим. Родині запропонували перевезти поголів’я корів, що лишили на батьківщині, та продовжити сімейний бізнес.
Коли виїздили з Донеччини, корів родина вивезти не могла, тож перегнали їх до місцевого фермера, який обіцяв догляд за стадом. Людину вони цю знали, тому не фіксували документально нічого. Проте чоловік вчинив непорядно.
– У селі ферми не було, тож нам хутко довелося збудувати сараї для корів. Знайшли перевізника, – розповідає Олена. – Та коли ми приїхали туди, де залишили своїх корів, фермера не було. Та й частини наших корів також. За кілька тижнів він вирізав більше половини нашого поголів’я, при тому що корівки були вагітні. Залишилося шість дійних голів та маленький бичок.
Сир куштують всі села громади
Зрештою родина забрала те, що лишилося від стада. Відгодували, розповідає фермерка, на полтавських луках. А через три місяці односельці з Донеччини попросили взяти й їхнє стадо на перетримку.
Програма USAID AGRO допомогла оплатити перевезення. Тож зараз родина збирає кошти, щоб викупили це поголів’я й розширити власну ферму.
– Землі в нас тут не багато як для 17 людей та ферми, зате спокійно. Ми вже напрацювали власних клієнтів, – говорить Олена.
Виготовлення різноманітних сирів та йогуртів, яке приносило прибуток на Донеччині, стали розвивати на Полтавщині. Відновлене фермерське господарство назвали «Марківчанка». Кожен член родини знайшов себе в цій спільній справі: хтось годує корів, хтось лікує, ще хтось варить сир, Олена ж більше займається паперовою роботою, бере участь у грантах, робить промоцію бренду.
– Зараз це просто торгівля, батьки об’їжджають села громади. Збувають всю нашу продукцію без проблем. Маємо в асортименті бринзу, сиркові маси, сири тверді з паприкою, зеленню, курагою, – розповідає Олена. – У майбутньому плануємо відкрити сироварню, фірмовий магазин, все має бути за стандартами.
Родина вже знайшла приміщення для майбутньої сироварні, зараз бере участь в аукціоні, щоб орендувати його. Також пишуть проєкти на отримання грантів. Вже отримали кошти на будівництво та утеплення сараю для корівок. Працювати нелегко, адже переїхали в основному жінки та діти, за словами Олени, проте велике бажання переважає всі труднощі.
– Повертатися назад не плануємо, хочемо розвивати власну справу тут, адже тут надзвичайно привітні люди та хороші умови для життя наших дітей, – переконана Олена. – Зараз заохотила й куму сюди перебратися.
До речі, сировари виготовляють смаколики для воїнів ЗСУ та передають на фронт.
– Є у Сергіївській громаді, така традиція: люди печуть пиріжки, ліплять вареники, підписують це патріотично, дітки малюнки малюють і все це волонтери везуть на передову, – ділиться з нами Олена. – Тож ми також не стоїмо осторонь.
Для всіх, хто сумнівається щодо евакуації, Олена впевнено говорить: скрізь є люди! Потрібно вірити в їхню підтримку. Адже врятувати родину та навіть почати власну справу можна в будь-якому місті. Головне віра в себе та людей.
Фото надані Оленою Кириченко, графіка обкладинки – fundament.media.
Авторка: Олена Гуленко
