Близько року тому на станцію «Академік Вернадський» на 13 місяців вирушила 26-та річна Українська антарктична експедиція. Очолив її один із найбільш досвідчених вітчизняних полярників лікар Андрій Хитрий із Зінькова що на Полтавщині. Про це повідомляє сайт Зіньківської громади.
З серпня 2010 року по вересень 2013-го він працював у центральній районній лікарні в Зінькові лікарем-анестезіологом. Саме Андрій Хитрий, до речі, першим почав досить широко й успішно застосовувати спинальну анестезію Зінькові.
Знайомство з крижаним континентом
Андрій Хитрий подав свою кандидатуру на конкурс через любов до пригод та власної роботи. Пройшов відбір. Здійснивши переліт до Південної Америки, далі команда з 12 людей на чолі з нашим земляком добиралася морем до острова Галіндез.
Перші враження українці отримали ще до прибуття на місце – завантаження на судно, морський перехід, шторм. Коли останній трохи вщух, попереду відкрився очам крижаний континент.
Дорогою траплялися айсберги. Було багато китів. Поступово ставало все більше холоду, снігу. Корпус корабля почав обмерзати, і судно стало схожим на ялинку під снігом.
Роздивлятися краєвиди по прибутті часу в зимівників не було – швидко зійшовши з корабля, вони познайомилися з колегами на станції й почали розвантажувати судно. Це тривало дві доби. Льодова ситуація вже тоді була досить складною – акваторія щільно забита кригою, крізь неї доводилося пробиватися.
Риболовецький траулер «Меріголдс» передавав українцям, крім вантажів, дизельне пальне. Виконуючи доволі складні маневри, він підходив до острова, його фіксували спеціальними розтяжками та під’єднували паливну магістраль. І весь час доводилося відганяти човнами брили льоду.
Як зізнався Андрій Хитрий, насамперед було важко пристосуватися до довгої антарктичної зими. Світлові дні дуже короткі, світає пізно, вечоріє рано, постійна темінь і здебільшого штучне освітлення. Особливо давалися взнаки проблеми зі сном. Крім того, режим роботи передбачав цикл нічних чергувань – людина тиждень працює ночами, і щогодини потрібно робити обхід станції. Після цього десь два тижні йдуть на адаптацію до денного режиму. А через 10 тижнів цикл знову повторюється.
Коли ж починається антарктичне літо, світло весь день і вночі. Лікар говорить, що не рятують навіть жалюзі. І засинати важче, ніж за антарктичної зими.
Крім того, база має такі особливості, що все чути, навіть якщо хтось тихо пройде коридором. Тож люди тут намагаються не шуміти. Навіть у єдиний традиційний святковий день – суботу, коли всі спілкуються, слухають музику, влаштовують дискотеку, грають у більярд, опівночі приходить нічний черговий, усіх розганяє й підтримує тишу на станції, щоби всі мали змогу відпочити.
– Я тут – єдиний лікар, тому маю розв’язувати всі проблеми, – зауважує Андрій Хитрий. – Навряд чи це можна вважати повноцінною заміною звичної нам медичної системи, коли виявленням і лікуванням певної хвороби займається профільний фахівець. Та вузькопрофільному спеціалісту на станції було б надто складно, тому надають перевагу тим, хто мав різнобічний досвід. Прекрасно, якщо з зимівниками їде хірург. Але й він повинен мати загальну практику. Кардіохірургу, наприклад, тут, найімовірніше, не місце. В експедицію часто їздять анестезіологи, бо це робота інтенсивної терапії. Якщо реанімація загального профілю, трапляються різні випадки. Хоча операції в умовах зимівлі в Антарктиці – ризикована річ. Я працював тут, на щастя, тільки з дрібними травмами. Великих проблем немає, бо зі слабким здоров’ям сюди не потрапляють. І хоч особливо високих вимог до кандидатів не висувають, та перевага надається «міцнішим». Наприклад, у нас є кілька зимівників, які мають невеличкі проблеми зі шлунково-кишковим трактом – гастрит був, виразкова хвороба в анамнезі. Але такі люди спокійно можуть потрапити на станцію, навіть якщо проблему виявили під час медогляду: людина пролікувалася, пройшла повторно обстеження й отримала дозвіл їхати. Тут за необхідності проводиться профілактика, щоб запобігти розвитку ускладнень. Те саме стосується людей із підвищеним тиском, але низьким ризиком ускладнень. На станції важлива переважно фаховість, а здоров’я – критерій коригування.
Щоб запобігати хворобам, зимівники приділяють велику увагу здоровому способу життя, правильному харчуванню.
– Після прибуття на острів ми мали різноманіття фруктів і овочів, але позаяк ці продукти швидко псуються, намагалися швидко їх з’їсти, – додає лікар. – Деякі пробували зберегти. Наприклад, огірки перебирали, чистили, різали, пакували в пакети на застібках і заморожували за -20°С. Постачати продукти з континенту не дозволяє льодова ситуація: узимку тут стоїть крига, немає навігації. Коли почнеться навігація, за кілька тижнів на «Академіку Вернадському» приймуть перший сезонний загін. Із ним можуть приїхати й фрукти. Ми отримуємо досить багато вітамінів зі збалансованого харчування, крім вітаміну D. А під час полярної ночі саме з ним проблема – він утворюється під впливом ультрафіолетового випромінювання, а сонця тут практично немає. Удень його ледь видно з-за обрію, та й то за умови хорошої погоди, а в Антарктиці часто похмуро. Тож маємо додавати в раціон вітамін D3. Його нам закупили.
Конкурс на роботу на станції проходять люди з такими психічними характеристиками, що перебування тут їм не надто обтяжливе. Та й нині стало набагато легше – є безлімітний інтернет, можна бути в контакті з рідними, знати новини, займатися справами, які подобаються. Андрій Хитрий, наприклад, любить гуляти островом, досить часто з колегами сходиться в шахових баталіях – на «Академіку Вернадському» є кілька затятих шахістів.
– Тепер у нас щонайменше п’ятеро час від часу грають у шахи, – розповідає полярник. – Іще важливий аспект: ми не повинні бути один в одного на виду – кожен має окреме місце, де його ніхто не турбуватиме, можна побути наодинці з собою. Рік тут витримати не проблема. Є умови, щоб займатися фізичною активністю: спортзал, багато снігу на вулиці (жартома називаємо це сніготерапією). Кожен із команди має певне коло обов’язків. Частина з них індивідуальні (у науковців – свої технічні завдання відповідно до профілю, у загону життєзабезпечення – свої), частина – спільні. Система розподілу останніх вибудована так, що обов’язки рівномірно розподілено на всіх. От узяти чергування.
Участі в них не бере лише кухар, робота якого від ранку до вечора й так є щоденною з одним лише вихідним на тиждень. Решта людей по черзі згідно з графіком, який складається керівником експедиції, бере участь у ротаціях по денних і нічних чергуваннях. Метою несення їх є пожежна безпека та контроль роботи критичної інфраструктури. Це важливе обладнання містить дизельні генератори, опалювальні котли, десяток різних насосів, ванну солоної води, опріснювач, баки прісної води, морозильники (окремо для продуктів та біологічних зразків), пожежну сигналізацію тощо. Кожні дві години «денні» й щогодини «нічні» роблять обходи території бази. Таким чином, поки черговий відповідальний за безпеку станції, інші члени команди можуть спокійно виконувати індивідуальні обов’язки, займатися своїми справами або спати вночі.
Крім щогодинних обходів, на «нічного» покладені обов’язки з щоденного прибирання спільних місць між двома входами до станції (це довгий коридор та місце збору й хол), а також туалетної кімнати. Безумовно, прибирання останньої не є надто захопливим заняттям, але ця робота теж потрібна й важливо її якісно виконувати для підтримання належного санітарного стану. Кожна посада, за винятком кухаря, – чи це науковець, чи механік, сисадмін чи лікар, – передбачає її виконання. Удень нічний черговий відпочиває, навіть може не з’являтися під час обіду чи вечері, коли вся команда збирається за одним столом. У такому разі призначену йому порцію турботливо загортають, і він може підкріпитися, коли виникне бажання. Окрім того, черговий перебуває на зв’язку по рації, якщо хтось із команди залишає межі станції. Хоча це більш актуально для денного чергового. Якщо комусь із команди необхідно встати в певний час, ця людина може залишити на загальній дошці повідомлення для чергового, о котрій слід її розбудити (щоб не використовувати будильник, адже той змушує прокидатися не лише того, кому це потрібно, а й тих, кого це не стосується). У нашій експедиції чергують 11 осіб, отже, цикл триває 11 тижнів.
Сміття на «Академіку Вернадському» сортуємо. Окремо збираємо пластик – пляшки та кришечки, які частково переробляються; окремо скло й метали – їх збирають у спеціальні діжки, які потім вивозять і утилізують на континенті; окремо тверді побутові відходи – вони ущільнюються в компакторі й пакуються в спеціальні мішки, які також вивозять «на велику землю»; окремо – харчові відходи. Прибирання після вечері здійснюється так: команда ділиться на дві частини (у нашому випадку є «південна» та «північна» половини стола), і вони чергують через день. Нічний черговий у «свій» тиждень звільняється від вечірніх прибирань, а денний виносить сміття та миє відра, чергова з прибирання частина зимівників розподіляє між собою обов’язки: прибирання й витирання столів, збирання стільців та столів, миття посуду, підмітання підлоги кухні та їдальні з наступним її миттям. Коли все зроблено, повертається денний черговий, розставляє відра в їдальні та кухні, а потім, перед передачею чергування «нічному», наводить остаточний порядок у їдальні, прибравши крихти хліба з дощок і розклавши по ящиках і полицях столове приладдя й тарілки, які просохли після миття.
Довідка: Станція «Академік Вернадський» – єдина українська наукова станція в Антарктиці. Тут зимівники досліджують електромагнітні поля Землі, озоновий шар, зміни клімату, льодовики, печери та місцеву флору й фауну. Працюють і просто живуть на станції рік.
