Євген Камаралі з села Снітин Лубенського району зробив туристичний осередок – створив екоферму, гостьові будинки. Тепер у глухе полтавське село їдуть туристи. Продукцію, виготовлену на фермі, купує вся Україна.
На фермі Євген Камаралі вирощує екологічно чисті, без використання хімікатів, овочі, розводить нубійських кіз, має пасіку. Викупив у селі кілька старих хат, перетворив їх на гостьові будинки сільського зеленого туризму. Тепер у село, попри практично відсутність дороги, їдуть туристи з України й закордону – відпочити на березі Сули, посмакувати стравами, подихати цілющим хвойним повітрям. «Фундамент» побував у гостях на екофермі «На Посуллі». Розповідаємо, як одна людина здатна перетворити віддалене село на популярне місце відпочинку та створити бізнес у селі.
Переїхав з Маріуполя – спеціально шукав глухе село
До переїзду на Полтавщині Євген Камаралі працював керівником одного із управлінь в Маріупольській міській раді. У Полтавській області його коріння – звідси родом його бабуся. Давно хотів, ділиться, здійснити свою мрію і жити в селі, тому одного разу вирішив – переїзд буде. Через рік після переїзду, згадує Євген, почалася неоголошена війна на Сході України.
– Незважаючи на те, що була висока посада, повага, завжди хотілося чогось інакшого. Я мріяв бути, лісником, наприклад. І в один момент вирішив звільнитися і переїхати в сільську місцевість. А Полтавщину обрав тому, що рідні по маминій лінії з Оржицького району. Тато – грек. Ще одна причина вибору віддаленого села – прийнятна ціна на будинки, тут вони недорого. Тому що особливого капіталу у мене було. Коли переїхав, через рік почалася війна і все майно, яке я міг би продати в Маріуполі, стало коштувати дуже дешево. Наприклад, я не міг продати свою дачу, яка до війни коштувала 15 тисяч доларів, а зараз – дві тисячі доларів, – згадує Євген. – Дім біля Лубен коштував 5 тисяч доларів, а той, що в 30 кілометрах від Лубен, тисячу доларів. Тому купував те, що дешевше. Крім цього, мені була цікава незаймана природа, шукав чисте місце. У Снітині я зміг реалізувати мрію: красива річка, ліс, менше сміття. Адже чим ближче до міста, тим частіше бачу сміттєзвалищ.
«Ще кілька таких Жень і село б зажило», – як у Снітині підтримують туризм
Зараз у Євгена – три будинки в Снітині. Кожну хату чоловік відбудував, бо були старими й занедбаними, долівка – глиняна. Коли місцеві дізналися, що в їх селі будуть туристичні локації, дивувалися, розповідає Євген.
– Місцеві дуже дивувалися, вважали спочатку мало не диваком. Раніше такого в селі не було. А місцева влада допомагала вирішити нюанси, підтримувала. Зараз майже все село у мене в друзях на Фейсбуці. Приємно, пишуть, мовляв, нам би ще кілька таких Жень і село б зажило, – каже господар екоферми.
Всі гостьові будиночки Євген відтворив в українському стилі, при цьому зберіг ідентичність – наприклад, балки (сволоки) на стелі, чого в сучасному будівництві уже не роблять. У будинках є піч – опалення дровами. Всі старожитності Євгену допомагали знаходити односельці, ділилися. Частину чоловік знаходив на горищах покинутих хат, купував на Лубенському стихійному ринку.
– Зазвичай люди вважають, що це мотлох. А я ж вважаю ці речі раритетами, які варті уваги, – переконаний Євген Камаралі.
Врятував лелеку, а птах здійснив мрію рятівника
Через відсутність великого капіталу, говорить, ремонт будинків робив за принципом «заробив – вклав». Тому конкретної суми, яку витратив на свій бізнес, не називає. Ремонт робить сам, уміє майструвати, різьбити по дереву, навіть піч переробляв самостійно.
Один із будинків, ділиться Євген, має особливу історію – на подвір’ї є гніздо лелеки.
– Мені з дитинства хотілося, щоб біля мого дому було гніздо лелеки. Кілька років тому один фермер з Снітина приніс лелеку, у нього було підбите крило. Я місяць доглядав за птахою, коли крило зажило, випустив. Він політав над двором, на даху будинку посидів, а наступного року знову прилетів. Але не сам, з ще одною лелекою. І біля хати звели гніздо, – каже Євген. – Відразу зрозумів, що це лелека, за яким я доглядав. Бо він сідав постійно на дах маленької літньої кухні, на одне й те ж місце. Ніякі інші лелеки, що прилітали, цього не робили. Й третій рік він повертається зі своєю парою у це гніздо.
Як працює створений у Снітині туризм
Жодних рекламних оголошень, але максимум роботи «сарафанного радіо» – за таким принципом працює екоферма «На Посуллі». Власник говорить, відпочивати приїжджають його друзі, рекомендують своїм друзям, так й утворюється потік туристів. Гостей дивують не лише природою, а і смачною їжею, головний секрет якої – жодної хімії, добрив.
– Наприклад, я привіз з Франції чотири сорти картоплі, які там ростуть лише в одному регвоні. Та французька картопля чудово прижилася в наших грунтах. Вирощую без гербіцидів, без прискорювачів росту, із колорадськими жуками борюся препаратами лише рослинного походження, або збираю вручну, – говорить Євген.
Вирощує також традиційні українські овочі, є сад. На фермі живуть 18 кіз, які дають особливе молоко, без запаху. Виготовляє з нього сир, бринзу, масло.
Ще на фермі є фазанарій, де живуть кілька видів фазанів.
фото з сторінки екоферми «На Посуллі» у соціальній мережі Фейсбук
Ще є гуси, кури, зокрема, ті, що несуть різнокольорові (блакитні та бірюзові, окрім звичайних) яйця.
Все, чим займається у селі, чоловік перетворює у бізнес. Показує та розповідає туристам як жити у селі. Продукти, які виготовляє – м’ясо, яйця, молокопродукти – збуває через Інтернет.
– Звичайно, у мене немає масового виробництва, це швидше виготовлення крафтової продукції. У мене є певна група людей, які роблять замовлення на продукти. Думав над участю у тематичних виставках чи фестивалях, але поки не бачу в цьому необхідності. Бо розширяти виробництво не планую. Мій девіз – «щасливий не той, хто багатий, а той, хто менше потребує», усіх грошей заробити неможливо, – переконаний Євген.
Сільський туризм і пандемія
Власник екоферми говорить, надає туристам право вибору та можливість самим зрозуміти, чого вони хочуть від відпочинку у Снітині – риболовля, активний догляд за тваринами, посиденьки біля річки чи біля вогнища тощо. Говорить, бувають туристи, які просто зачиняються в будинку і відпочивають від міської метушні.
– Я маю психологічну освіту і добре розумію людей, які приїхали заради тиші, мають вигорання від життя у місті, – каже Євген – І я намагаюся їм це дати. А деякі люди приїжджають заради «мандрів стежками», люблять блукати лісом, біля річки. Я даю повну свободу туристам. Якщо захочуть моєї уваги, зроблю так, як цікаво туристу: покажу пасіку, апібудиночок, підемо пасти кіз, на рибалку підемо, вогнище розведемо.
Євген ділиться, туристи їдуть в полтавське село заради природи та за гастрономічними враженнями. Каже, часто замовляють одну із його коронних страв – пиріг з індички з гарбузом. Це грецька національна страва. Ще частує гостей варениками на пару, полтавськими галушками, шуликами. Додає до гостинності й грецьких культурних традицій, частує туристів ще одною грецькою національною стравою – каймаком.
- Каймак — кисломолочний продукт, подібний до сметани, виготовлений з молока буйволів, корів, овець або кіз
Євген розповідає, його бізнес, як і усіх інших, не оминула тема пандемії через коронавірусну інфекцію.
– Люди боялися. Просто ніхто не їздив. 2020 рік можна назвати періодом туристичного простою. Але і я багатьом відмовляв у тому, аби приїхати. Коли діяли обмеження та «червоні зони», відмовляв туристам, бо першочергово наражав на небезпеку себе та своїх рідних, односельців. Відмічу, у селі, на щастя, не було смертельних випадків через коронавірус, – сказав Євген. – Вважаю, люди, які харчуються тим, що самі виростили, мають сильніший імунітет. А от запит на продукцію, замовлення онлайн, не зменшувалися. Мої постійні клієнти з Києва телефонували, я робив регулярні відправлення.
Ялинковий ліс, пара врятованих від загибелі вовків: топ родзинок екоферми «На Посуллі»
Окрім природи, гастротуризму, у екофермі «На Посуллі» можна побачити незвичних птахів, якими захоплюється господар – різні види фазанів, попугаї, собаки-хаскі, а ще – вовк Сергій, який має свою історію, та його подруга Аделіна.
– Якось на мій день народження зателефонували друзі з Маріуполя, вже йшла війна. Там вже багато років заборонене полювання, а популяція вовків сильно поширилася, – розповідає історію вовка Євген. – Був плановий відстріл, вбили вовчицю, знайшли лігво, в якому були маленькі вовченята. Я подумав, ніж пропадуть, краще нехай живуть у вольєрі, й забрав їх до себе. Так у мене живуть Сергій і Аделіна.
Вовкам уже більше року. Раніше гуляли на свободі, але після року життя почали становити загрозу місцевій живності, тому постійно у вольєрі. Євген каже, цього року вольєр зроблять більшим, аби тварина мала більше свободи.
На подвір’ї одного із гостьових будинків Євген разом із другом висадили ялинковий ліс. Тут приблизно 250 молодих ялин. Є також туї, барбарис, але саме ялин – найбільше.
Хвойні ростуть майже поряд із звичайними яблунями, грушами і є не лише туристичною родзинкою Снітина, а й свідченням того, що глухе село може мати життя та бути прибутковим – потрібно бажання для цього. Євген Камаралі майже 10 років витратив на те, щоб перетворити село у цікаву туристичну локацію. Зараз сюди їдуть не лише туристи, а й знайомі чоловіка купують старі будинки, натхненні його прикладом.
Автор: Надія Кучер
