Працюю зараз з підлітками, допомагаю їм розкривати свої таланти та обирати таку першу професію, у якій би вони почувалися щасливими.
І ось що відзначаю для себе. Наша система освіти побудована на плеканні комплексу меншовартості. Я зараз не кажу про вчителів (бо ж завдяки майстерності донесення предмета чимало з дітей обирають той фах, яким запалили саме вчителі в школі). Я про саму методику вишукування помилок.
Оцінка за контрольну роботу, за урок, за домашнє завдання базується на кількості помилок. І знижується від того. Потім дитина, яка витратила час, доклала зусиль для виконання цього завдання бере того червоного зошита і почуває себе суцільним невдахою.
Звісно, трохи перебільшую зараз. Утім комплекс меншовартості і занижена самоцінність формується в тому числі й через недолугу систему оцінювання. У якій демотивація у кожному підкресленому червоним, рядку.
А потім на консультації я чую: «Я ненавиджу школу», «В мене немає улюблених предметів», «Я люблю фізкультуру, бо там немає зшитів і червоної пасти».
Вірю, що НУШ зараз буде диктувати інші принципи, можливо, приватні школи вже діють інакше. Але ті діти, що зараз майже випускники, і ті люди, що закінчили школу 5, 10 і 20 років тому таки мають починати роботу над собою із викорінення самоїдства через помилки, із підвищення власної самооцінки та концентрації на власних перевагах, талантах, успіхах, унікальності.
Звісно, проблема комплексна. Адже система, що концентрується на помилках, підсилена вдома (бо батьки – ті ж діти, що виросли в системі, що концентрується на помилках, і бабусі з дідусями – теж йдуть у вихованні шляхом уникнення хибних вчинків, «хорошості» у поведінці і заборони помилок).
Як може бути інакше?
Нещодавно вивчила для себе метод оцінювання у японській школі. Тут червоним вчитель у зошиті підкреслює все, в чому дитина МОЛОДЕЦЬ! Червоний автоматично стає кольором любові і радості. Успіху. Уявляєте відчуття і самопочуття дитини, коли вона отримує такий червоний зошит після перевірки?
Дитина, вмотивована успіхом, буде прагнути, щоб надалі той зошит був ще червонішим. Дитина заглиблюється у вивчення і не боїться казати дурниці, бо з усього, що вона пізнає про цей світ, вчитель знайде що підкреслити і куди спрямувати.
Цю методику японської школи можна застосовувати до будь-чого:
• коли вчишся новому
• у відносинах, будь-яких
• у сприйнятті себе, як зовні, так і як особистість
• у нових починаннях вже того, що вмієш або по-новому, створення своєї справи/проєкту
• у сприйнятті минулого
• у погляді на майбутнє
• у світогляді
• у сприйнятті життєвих подій як своїх, так і світових
Є чудовий вираз: «Куди увага, туди та енергія».
То на чому ми фокусуємося, те й примножується.
Фокус на помилках, значить, їх і буде більше.
Фокус на слабких сторонах, значить, їх і буде ще більше.
Фокус на негативному, отже, його і буде більше.
Фокус на тому, що не виходить, ще більше не вийде.
Для прикладу, роздум А. Борсеїтової:
Помилок у всьому творі з 300 слів може бути всього 5-10, але на всьому аркуші, обведеному червоним, діти бачать тільки їх … і не бачать при цьому 290 слів, які вони написали правильно.
А, тепер уявіть, коли червоним обводять 290 слів із 300, у яких ти молодець та фокус уваги на цьому…
Майже завжди ми не віримо в себе через якісь 10 слів з 300, у той час, як з 290 з них, справилися чудово ….
Отож, давайте і в своєму житті, і в житті наших дітей обводити червоним, підкреслювати усе те, в чому ми молодці! А все інше підтягнеться автоматично!
