Полтавка Вікторія Ютченко шиє екоторби та сумки із старих речей та клаптиків тканини. Донька Анна допомагає продавати вироби. Про те, як мати з донькою створили сімейний екологічний бізнес, читайте на «Фундаменті».
Вікторія та Анна Ютченки створили Vzhytok – апсайклінг майстерню кілька років тому. Вікторія шиє, а донька Анна допомагає продавати вироби через Інтернет.
– Ідея створити апсайклінг майстерню в Полтаві прийшла разом з моєю мамою Вікторією Ютченко. Деякий час вона працювала на швейній фабриці та на власні очі бачила, як виробничу текстильну сировину віддавали котельням для спалювання, а велику кількість залишків викидали просто на смітники. Мамі стало шкода тканини, і вона попросила керівництво фабрики залишити її для неї. Так почались з’являтись перші мамині вироби – сумки, еко-мішечки, резинки для волосся та інші речі, що були корисні нам у побуті. Згодом, коли я дізналась про такий напрям як апсайклінг (тобто переробку вторинної тканини – старого одягу чи іншої тканини у нові речі), то зрозуміла, що моя мама займається цим вже багато років. У 2019 році ми разом подались на навчання проектного менеджменту «BUR LAB» від волонтерської організації «Будуємо Україну разом». На початках зародження майстерні із нами була також Аделіна Романченко – засновниця магазину еко-дружніх товарів EcoEstetik goods&crafts у Полтаві.
Під час навчання на «BUR LAB» і викристалізувалась остаточно концепція та назва нашої апсайклінг майстерні «Вжиток». А в кінці навчання на цій програмі, під час пітчингу, ми навіть отримали невеликий грант-підтримку на медійний розвиток майстерні, – розповіла «Фундаменту» Анна.
Мати з донькою мріяли про те, щоб орендувати своє приміщення, де буде знаходитись майстерня. Також хотіли створити простір для взаємодії полтавців та творення спільноти людей із схожими цінностями.
– Але потім почався карантин, тому ідею відклали. Зараз головною майстринею «Вжитку» є мама, вона шиє вироби та зберігає тканину вдома. А займаюсь комунікаціями та фотографую мамині вироби, – каже Анна.
Дівчина розповідає, початку вироби замовляли знайомі знайомих, які дізнавались про майстерню у соціальних мережах.
– Переважно це люди з Полтави, але декілька разів купували також із інших містечок в Україні. Особливо приємно, коли незнайомі люди пропонують свою тканину чи старий одяг. Та з великими виробництвами налагодити зв’язок, на жаль, поки що ще не вдалося, – розповідає Анна.
Пошитими торбинками користуються й самі. Анна згадує, спочатку продавці по-різному реагували.
– Якось у мене була ситуація, що замість торбинки наполегливо пропонували взяти кульок. Але зараз уже еко-мішечками нікого не здивуєш. Навіть такі великі супермаркети як «Сільпо» почали шити та продавати власні. Мені дуже імпонує ця тенденція заміна одноразових кульків, і я переконана, що зовсім скоро вдасться мінімізувати їхнє використання. Але звісно, що це потрібно робити не такими методами як ставити високу ціну на ці пакети. Моя бабуся мені розповідала, що як тільки ці кульки почали з’являтись на пострадянському просторі, вона збирала та прала їх багато разів. А зараз люди просто викидають їх у смітник. У першу чергу, має щось змінитись у світогляді людей, тому апсайклінг – це філософія дбайливого ставлення до речей. У цьому сенсі мені дуже імпонує японська філософія «одухотворення неживих неживих предметів» – виходячи з дому японці подумки прощаються з усіма речами у своєму будинку, як з друзями, – каже Анна.
Першу серію еко-мішечків, які пошили для майстерні «Вжиток», були із тканини, яка дісталась Вікторії у спадок від бабусі Мані.
– Вона народилась у селі Березівка Полтавської області, майже все життя пропрацювала у сільській бібліотеці. Моя бабуся любила вишивати сорочки, була дуже практичною людиною. У дитинстві влітку я багато часу проводила в неї вдома, і саме вона навчила бережно ставитись до речей. Хоча може здатись, що складно шити із тої тканини, яку не обираєш. Навпаки, більше простору для креативу та експериментів виникає із обмежень – коли ти вигадуєш річ із того матеріалу, який тобі віддали. Так вчишся цінувати те, що маєш. Також практика апсайклінгу – це один із способів показати як багато всього можна зробити із старих речей, не купуючи та нагромаджуючи нові, – ділиться Вікторія Ютченко.
Із створенням майстерні у Полтаві люди самі почали писати у соціальних мережах та телефонувати, пропонувати свої старі речі, розповідають. Наприклад, крайню серія еко-мішечків пошили повністю із тканини, яку віддала полтавка Людмила Теймуразян.
– Набір одного набору еко-мішечків коштує 120 грн. У нього входять: три мішечки із легкої, але міцної тюлі (розміри (ширина/висота): 20,5х32см; 24х27см; 30х20см) та один із матеріалу ситець (розміри (ширина/висота): 21х28см. Також потрібно розуміти специфіку апсайклінгу – тканини, які до нас потрапляють, можуть бути різного розміру та в різній кількості. Тому розміри самих мішечків та моделі можуть відрізнятись. Але це зовсім не є недолік, а може навіть придати їм унікальності. Також я шила серію із резиночок для волосся, але вони чомусь не дуже користувались популярністю, – розповіла Вікторія Ютченко.
Зараз полтавки працюють над новими видами виробів. Концепція майстерні «Вжитку» побудована довкола «вживаних» матеріалів, з яких пошиті речі мають бути не лише гарними, але й слугувати людям щодня.
Автор: Надія Кучер
