2018 року я стала мамою прекрасної дівчинки. Народжувала у Полтавському перинатальному центрі, і хочу поділитися своїми враженнями від лікарняного закладу.
Мушу зізнатися, коли отримувала рекомендації саме в цей центр для вагітних, побоювалася, бо знаходила в Інтернеті здебільшого негативні відгуки. Зрештою, розуміння того, що в перинатальному центрі найсучасніше обладнання і що саме цей заклад вважається найкращим у Полтавській області, переважило мій страх. А написати публічний відгук спонукало не лише почуття неймовірної вдячності лікарям та всьому персоналу за моє народжене диво, а і те, що ще на початку вагітності начиталася жахливих відгуків про центр. Моя вагітність проходила таким чином, що деякий час довелося провести у стінах перинатального центру, тож вражень, аби поділитися, достатньо. І зараз я готова розповісти про нього абсолютно все, без прикрас і перебільшень: про ціни, відношення, комфорт, обладнання.
Щасливе ліжко
Дівчата, чи знали ви, що в перинатальному центрі неподалік пологових зал є палата для вагітних, де одне із ліжок лікарі й медсестри називають щасливим? Розповідаю: на шостому поверсі, ліжко біля вікна; вагітні, які лежать на ньому, народжують в потрібний термін і без проблем для дитини та породіллі. Мені пощастило, бо дісталося саме це ліжко. І хто знає, чим би все могло закінчитися, аби в день, коли потрапила саме на це лікарняне ліжко, не прийшла на планове обстеження у спеціалістів центру, а вони безапеляційно наполягли на цілодобовому спостереженні. Отже, про щасливу палату: є холодильник, кондиціонер, телевізор, всі необхідні умови для водних процедур (і тепла вода також), туалет, регульоване опалення (палата дуже тепла, за необхідності, можна самій збільшувати/зменшувати тепло). В палаті три ліжка, однак більшість часу я проводила сама. Кілька разів протягом дня в палаті прибирали, виносили сміття, навіть якщо в пакеті було лише кілька використаних упаковок з-під ліків. За чистотою, як і має бути, слідкують дуже ретельно.
Мої «І», або Перинатальний дарує подруг
Того дня, коли потрапила в центр для вагітних, лікарі заборонили навіть з ліжка вставати. Зайвий порух міг призвести до не бажаних наслідків. Тож, щоб перестрахуватися, лікарі загнали мене на те щасливе ліжко і я лежала, шокована, розгублена, тишком-нишком. Через деякий час в палату «поселили» Інну. Цій дівчині, яка на останніх термінах вагітності доглядала за мною, наче за рідною, дуже вдячна. І за догляд, і за підтримку, і за іконку, яку подарувала, щоб зі мною і моїм малятком все було гаразд. Дякую тобі, Інно, я почувала себе поряд тебе, ніби молодша сестра! А подарована тобою іконка зробила свою добру справу!
З моєю іншою «І» – Ілоною – провели в палаті разом найбільше часу. Ця дівчина стала подругою. А скільки магнезії (ліки, які вводять вагітним в організм за допомогою крапельниці) ми разом «випили», мріючи про шампанське! Наш день розпочинався приблизно о 6-й: міряємо тиск, температуру; далі, через кілька годин, після лікарняного сніданку (або іноді і до) – медперсонал слухав на спеціальному апараті серцебиття дитині. До речі, процедура слухання серцебиття частенько тривала довго і була причиною сміху, іноді – роздратування. Особливо, коли з апаратом працювали інтерни: не могли «зловити» серце дитинки, апарат виходив із ладу, видавав замість результату «критерії не дотримані», «збивалися» налаштування мови. Потім нам ставили крапельниці із магнезією, пійлом, яке підтримувало наш вагітний організм. Цю процедуру робили щодня, ми навіть сміялися: можна назвати новонароджену дівчинку Магнезією. Звучали ще варіанти на честь медикаментів: Ампісульбінія, Індометацинія, Утрожестанія. Більше ми сміялися із лікарської манери спілкування: одного разу інтерни перервали процедуру слухання серцебиття нашим не народженим ще тоді діткам, щоб «потримати ногу анестезіологу». Розважалися ми як могли, вигадуючи, що ж могло статися із ногою анестезіолога, що її довелося тримати. Насправді ж це означало, що анастезіологу треба була поміч потримати пацієнтку.
Дякую тобі, Ілоно, за те, що була поряд; за наші сміхотливі бесіди і просто за те, що ти є – проста і щира.
Була в палаті ще одна «І», проте згадати про цю дівчину майже нічого, за винятком того, що вона втекла з нашої палати наступного дня після того, як потрапила. І, здається, причиною тому стали ми з Ілоною: дівчині було постійно душно через підвищену температуру, а ми хвилювались, щоб не застудитись, тому вікно не відчиняли, лише вранці і увечері провітрювали кімнату. Ірина демонстративно не спілкувалася з нами, хряпала дверима, а переночувавши, попросила лікарів перевести її від нас. Довгий час після Ірини в нашу з Ілоною палату нікого не підселяли, ми жартували, що Іра налякала дівчат «стервами, які живуть на шостому поверсі», і ті не хотіли бути з нами.
Їжа
Не повірите, але це правда: у перинатальтному центрі смачно годують. Особливо смакувала мені вівсянка. Як я не намагаюся приготувати таку удома –ні, не виходить. Зауважу, їжу приносили у палату; вагітні, які знаходились на інших поверхах, нижче, ходили за порціями самі. Їжу працівниці кухні приносили із посмішкою, бажали приємного апетиту, хорошого дня, словом, було помітно, що доброзичливі. Сніданок: суп (часто – з величенькими шматками м’яса), хліб з маслом і чай або узвар. Обід: суп, каша з круп, чай або узвар. Вечеря: каша і салат з вареного буряка, знову ж таки, чай або узвар. Іноді до каші давали варене яйце. Наїдки скромні, дієтичні, але повірте, це було смачно. Ні, не від голоду мені так здавалося: щодня мене навідували рідні, приносили домашню їжу, смаколики. До речі, кухня, в яку я потрапила уже після пологів, чиста, простора: у кімнаті кілька столиків, є мікрохвильова піч, чайник.
Списки у пологовий, ліки та хабарі
Переходжу до, вочевидь, найочікуванішої інформації про перинатальний центр – списки необхідних речей, ціни за пологи та…хабарі.
При оформленні у приймальному відділенні мені, як і іншим вагітним, видали список речей, які потрібно принести. Загалом – це 25 найменувань. Шість найменувань зі списку, дізнавшись із облікової картки, що я журналістка, сказали, не потрібно нести, і відмітили їх «галочками». Це таке: 2 рулони туалетного паперу, 2 упаковки пакетів для сміття на 35 л, 2 упаковки пакетів для сміття на 120 л, неостеріл, 2 баночки туалетного мила по 0,5 л, 12 паперових рушників. Решта зі списку (ці та інші фото можна переглянути на моїй сторінці у Фейсбуці) – необхідні індивідуальні речі для мами і дитини і, мені здається, було б дивно, аби їх видавали в лікарні, а не жінка сама мала потурбуватися про них. До речі, якщо для вагітної передбачений кесарів розтин, до уже згаданого мною списку дають ще один, таким поділилися зі мною дівчата, що народжували так. В цьому списку найменувань менше – 9, але скупитися за ним, як розповіли, дорожче. Для прикладу, звичайний список обійшовся мені до двох тисяч, а якщо маєте список на кесарів, доведеться витратити ще як мінімум до 1,5 тисячі гривень – одні лише нитки двох видів обійдуться до 800- 900 гривень (але є і дешевші варіанти!). А загалом список може бути індивідуальним, враховуючи стан здоров’я вагітної, тобто, необхідні ліки для неї чи дитини. Наприклад, одній із пацієнток на пологи життєво необхідним був препарат пабал, одна ампула. Знайти ці ліки у Полтаві і Харкові виявилося нереально через проблеми із реєстрацією медикаменту. Знаю про це, бо допомагала шукати. Але дістати пабал все ж можна було, за умови, якщо купувати не одну ампулу, а всю упаковку, а це приблизно 5-6 тисяч гривень. Як виявилося згодом, є аналог – карбитоцин, коштує він вдвічі дешевше. Однак у дівчини вимагали саме пабал, дешевшого аналога не пропонували. І лише коли я разом з нею говорили лікарям після кількох днів безуспішних пошуків, що знайшли в Інтернеті аналог, зглянулися, мовляв, «шукайте, він є, можливо, у Києві; як не знайдете до пологів, у нас знайдеться в запасах ампула пабалу, але потрібно буде купити на заміну і повернути». Зрештою, дівчині довелося купувати заради однієї ампули упаковку. Щоправда, решту вдалося потім продати.
Так-так, майже усі ліки для себе і дитини жінка купує сама. Безкоштовними у лікарні були лише магнезія, медичний дріб’язок (вата, бинти, шприци, пластирі, інвентар для здачі аналізів, рукавички для огляду тощо) та іноді – фізрозчин. Чому я кажу про фізрозчин «іноді»: так і не змогла зрозуміти, чому одна зміна медсестер брала купований пацієнтками фізрозчин «на заміну», інша користувалась лікарняним. Тобто, по суті, і фізрозчин мав би бути безкоштовно, але його видавали, «якщо є в запасі». Витрати на лікування, як я уже сказала, індивідуальні. Для прикладу, мені довелося за весь час вагітності витратити, за підрахунками, до 25 тисяч гривень. Сюди я враховую: аналізи під час ведення вагітності (за деякі доводилося платити по 600-800 гривень, і так кілька разів), «придане» для малечі, ліки та вітаміни для мене, які приймала удома і під час перебування у пологовому. Останнє – найвитратніше. Для прикладу: кожні 3-4 дні мені потрібно було купувати упаковку утрожестану, а упаковка таких таблеток коштувала 400-600 гривень (ціни протягом всього терміну моєї вагітності постійно змінювалися). Більше того, вартість медикаментів (не лише утрожестану, бо мені доводилося купувати немало дорогих медикаментів) залежала від того, наскільки близько аптека розташована до лікарні. Якщо в аптеці в районі зупинки «Шевченка» той самий утрожестан можна було знайти за 470 гривень або трохи дешевше, то в аптеці біля перинатального центру за ці ліки правили 590 гривень! Причому, було помітно, що ціни на ліки у аптеці біля перинатального центру змінювалися щодня, звісно, в сторону збільшення. Тому добре, якщо поряд є люди, які можуть купувати ліки не поряд із медзакладом, це допомагає зекономити. Якщо говорити про витрати на ліки безпосередньо на пологи та після них, то в моєму випадку це було до 3 тисяч гривень (не враховуючи список, за який я писала на початку блогу). Немало препаратів виявилися зайвими, бо купували за рекомендацією лікарів із запасом, однак так склалося, що використовувати все не довелося.
Пологи і хабарі
За весь час мого перебування у перинатальному центрі мені жодного разу навіть не натякнули на хабар будь-якого характеру.
Приміром, одна породілля розповідала, що в неї взяли плату за вакцину для новонародженої малечі і попрохали принести 10 шприців. Інша породілля поділилася, скільки заплатила за пологи. Щоправда, це було виключно її особисте рішення, віддячити грошима, бо народжувала, як сама говорила, за домовленістю. Навіть якщо так, ніхто з лікарів чи іншого медперсоналу ніколи не вимагатиме ані копійки, платити чи не платити «подяку» – особисте рішення жінки. Розповідала, що приблизні «ставки подяки» піддивилася на полтавських форумах, але вирішила розщедритися на більше бо, поділилася, відношення до неї було дуже хороше. Отже, лікарю – 3500 гривень, асистенту – 1000, акушерці і дитячому лікарю – по 300 гривень, анестезіологу – 1,5 тисячі, а його помічнику 200. Вдалося роздобути мені і неофіційні дані про подяку, яку пацієнти пропонують, коли пологи відбуваються «не по домовленості»: лікарю – тисячу або півтори тисячі гривень, іншим – кава і цукерки на всіх.
Можливо, мені пощастило; можливо, спрацювало те, що приховати свою професію не вдалося, але від медичного персоналу перинатального центру отримувала лише позитив, турботу, доброзичливе ставлення. Протягом кожного дня лікарі до десяти разів заходили просто запитати про моє самопочуття (не враховуючи лікувальних процедур). Навіть прибиральниця, про яку ходила слава як про непривітну, ставилася до мене доброзичливо, привітно і жодного разу не проявила себе так, аби мені щось не сподобалося. Дівчина, яка лежала зі мною у палаті, говорила, «то все тому, що ти журналістка». А інша дівчина жартувала, що боїться народжувати після мене, бо «хороше відношення лікарів має тому, що лежить зі мною в одній палаті». Не упевнена на 100%, що мій статус журналістки діяв на лікарів як стимул включити дружність до пацієнтів, та все таки, спостерігала, вплив моя професія дала. Одного дня лікарка під час огляду і передачі зміни іншим лікарям та інтернам, окрім подробиць про моє здоров’я, наголосила: це журналістка, вона спеціалізується на політичних темах. А інший лікар час від часу перепитував чи дійсно я журналістка, де працюю, про що пишу. Дізнавшись про місце роботи, позитивно говорили про «Коло», хвалили видання. Проте я весь час відчувала себе експонатом на виставці, на який з цікавості приходили дивитися. До речі, потім мені по секрету розповідали, як медсестри поміж собою говорили, мовляв, «ти ще не знаєш з ким зв’язалася, вона журналістка, обережніше, понаписує про нас». Власне, і «понаписувала»: дякую кожній людині, яка опікувалася мною і моєю крихіткою у перинатальному центрі!
До речі, окрім турботливого ставлення до жінки і дитини, в центрі породіллям дарують пачку памперсів.
Після пологів я з дитинкою знаходилась в індивідуальній палаті з необхідними умовами: бокс для дитини, пелинальний столик, раковина, холодильник, телевізор, кондиціонер, регульоване опалення, шафа для одягу. В палаті можна було перебувати постійно і доглядальнику чи доглядальниці, плату за індивідуальну палату не брали. До речі, мені дісталася зразкова кімната, бо саме її демонстрували іншим пацієнтам, показуючи, які бувають палати в центрі.
Пологи
Не можу не поділитися враженнями від того, наскільки комфортними лікарі намагалися зробити мені умови для народження дитини. Під час пологів лікарі розважали жартами, на жаль, я через шоковий стан майже нічого не пам’ятаю. Запам’яталася анестезіолог, яка настільки добре мене підтримувала, що включала музику зі свого мобільного, постійно стояла поряд, а після народження зробила перше фото моєї дівчинки. Дякую вам, лікарі!
Виписка
Найепічніший момент – виписка. Якщо я захочу насмішити дитину, розповідаючи про перший тиждень її життя, то історія нашої виписки з пологового – ідеальний варіант. Того дня, коли мені неочікувано повідомили, що виписують, йшла неймовірна хуртовина. Але мені, яка немало часу провела у хоча й хороших, та лікарняних стінах, дуже хотілося додому. Оскільки виписка була незапланована, відповідно, я не мала при собі одягу та конверта для дитини. І тут почалися пригоди: збираючи речі для мене, уже у лікарні виявилося, що рідні забули удома конверт для немовляти, який я купувала заздалегідь та теплу куртку для мене. Більше того, одяг помилково привезли той, в якому впору ліпити сніговика на дачі, а не на люди виходити. Конверт екстренно довелося купувати новий. На вулиці було майже темно, 18-та година, тому байдуже, який на мені одяг, думала я собі. Добре, що до авто добігти кілька метрів.
І ще раз про хабарі
Щодо хабарів, які завуальовано називають подяками. Зізнаюся, спостерігаючи, як зі мною панькалися, немов із королевою, мені дуже хотілося віддячити коштами. Та спрацьовувало «що про мене, яка пише про боротьбу із корупцією, подумають; подвійні стандарти». Чесно, я постійно переживала через це, мучилася сумнівами пропонувати кошти чи ні. Зрештою, вдалося не зрадити своїх принципів, жодної копійки не заплатила, усі мої витрати – лише на ліки і необхідне для дитини. Щоправда, заплатила благодійний внесок – 500 гривень (якщо не за направленням, як я, то благодійний внесок – 1000 гривень). До речі, оскільки внесок благодійний, отже, необов’язковий. Тому працівниця перинатального центру не вимагала оплату:
– Я попрошу вас заплатити благодійний внесок, – говорила вона мені. І я радо оплатила за наданими реквізитами БО Асоціація «Сімейних лікарів». Моя совість чиста: я віддячила лікарні, але не дала на руки хабара.
Ну і замість висновку: не читайте анонімні жахи-відгуки, не бійтеся народжувати у Полтавському перинатальному центрі! Я на власному прикладі переконалася, тут – високопрофесійні, людяні, доброзичливі і віддані своїй професії медики! А щодо грошової подяки – то ваша особиста справа, ніхто не вимагатиме, якщо не плануєте витрачатися.
