Як допомагають адаптуватися переселенцям з інвалідністю у Полтаві

У Полтавській громаді проживає 52 переселенці з інвалідністю. Такі дані у коментарі “Фундаменту” надали у Полтавській міській раді. Ми поговорили із фахівцями, які опікуються цими людьми та дізналися, як їм допомагають адаптуватися у нашому місті та з якими викликами стикаються. 

У Полтаві мало переселенців, які пересуваються на кріслі колісному

Ірина Твердохліб – регіональна представниця Національної Асамблеї людей з інвалідністю у Полтавській області. Полтавка багато років займається у місті захистом прав людей з інвалідністю. Ірина Твердохліб також сама пересувається за допомогою крісла колісного. Зараз жінка є експерткою проєкту “Досвід заради допомоги”. Проєкт створили для допомоги постраждалим цивільним і військовослужбовцям, які отримали травму хребта, втратили кінцівки у зв’язку з травмами або вогнепальними пораненнями.

Ірина Твердохліб каже, що основна проблема, з якою зіштовхнулися переселенці-колісники у Полтаві – адаптоване житло та працевлаштування. 

– Шестеро переселенців, які пересуваються на кріслах колісних, потребували більш-менш облаштованого житлового приміщення. Тобто, вхід в будинок мав бути без сходів, щоб можна хоча б трішки розвернутися в кімнаті, та щоб були вода і тепло. Це люди з тяжкими формами інвалідності: після інсульту, ДЦП, захворювання. Переселенців зі спинальними травмами чи з ампутованими кінцівками не було у місті, – розповідає Ірина Твердохліб. 

Ще одна проблема, на якій наголошує експертка – працевлаштування внутрішньо переміщених осіб. 

– Така статистика завжди була невтішною, особливо для людей з тяжкими функціональними порушеннями здоров’я. Насамперед йдеться про відсутність доступного середовища. Починаючи від місця проживання і до місця роботи. Можна отримати освіту, перекваліфікацію, мати золоті руки та талант, але бар’єри – фізичні, ментальні, та й психологічні – це просто середньовіччя. Періодично центральна і місцева влада говорять про подолання безбар’єрності, але цього мало. Треба вже ж діяти! Бо в медзакладах хлопці на колясках в туалет не можуть потрапити через вузькі двері, – говорить Ірина Твердохліб. 

Близько ста переселенців з порушеннями слуху оселилися в Полтаві

Перекладачка жестової мови Українського товариства глухих (УТОГ) Світлана Баклицька розповідає, що з початку повномасштабної війни через Полтаву здебільшого їхали люди з інвалідністю транзитом, за кордон. Таким людям допомагали із поселенням на один чи кілька днів. Як пояснює пані Баклицька, багатьом чоловікам доводилося при цьому залишатися у місті. З початку повномасштабного вторгнення росії в Україну до Полтави їхали переселенці із вадами слуху з Сум, Харкова, Чернігова. 

– Хоча чоловіки й були виключені з обліку у військовому комісаріаті, їм доводилося повністю проходити медичну комісію, робити аудіограму, й знову зніматися з обліку у військкоматі. Це для того, щоб отримати спеціальну довідку, яку люди з інвалідністю мали показати на кордоні. І тільки так люди з порушеннями слуху, здебільшого це третя група інвалідності, могли перетинати кордон. Тому вони змушені були залишатися на деякий час для проходження комісії, говорить Світлана Баклицька. 

• З початку повномасштабної війни через Полтаву транзитом проїхали 250 людей з порушенням слуху – з Харківської, Луганської, Донецької областей, а також із Сум. 

– Переселенців з порушеннями слуху, які оформили статус внутрішньо переміщеної особи та мешкали у Полтаві та області, близько ста. Це тільки ті, які зверталися до нас за допомогою. Ми ведемо спеціальний список та фіксуємо переселенців із порушеннями слуху. Також, наприклад, є такі, які приїхали з рідними, і всі питання вирішують рідні переселенців з інвалідністю. Тому таких людей немає у нашому реєстрі. Тобто важливо розуміти, що є певний відсоток переселенців, не врахованих у загальну цифру ВПО з інвалідністю, – говорить Світлана Баклицька. 

На підготовку – кілька годин 

За словами перекладачки жестової мови, для прийому людей, які погано чують чи не чують узагалі, у Полтаві  є спеціальні  підприємства та перекладачі для людей з порушенням слуху. 

– Також є гуртожиток, де ми поселили. Є трохи переселенців у Кременчуці, також у селах. Товариство глухих – це Всеукраїнська громадська організація, яка має свої осередки в кожному обласному центрі. Тому здебільшого люди, охоплені нашою громадською організацією, знають де можна отримати допомогу, – пояснює Світлана Баклицька. – Наприклад, у нас є підприємство для глухих, від нього ми надавали гуртожитки безкоштовно. Були варіанти, що людям потрібні були інші умови, за мінімальною оплатою комунальних послуг або з оплаченою квартирою. 15 переселенців з порушенням слуху мешкають у полтавській спеціальній школі, де навчаються діти з порушеннями слуху. Колектив школи володіє жестовою мовою, тож комунікація не є проблематичною. 

Більша кількість таких переселенців попереджали про свій приїзд заздалегідь. Наприклад, згадує Світлана, коли Харків потерпав від сильних вибухів – писали, що протягом двох годин прибудуть у Полтаву. 

– За цей час ми мали максимально швидко підготуватися. Знайти їм житло, приготувати харчування. Було таке, що понад тридцять людей виїжджали із Сумської області, і ми швиденько готували їжу, поселення, – згадує пані Баклицька. 

Для переселенців з інвалідністю перекладали всеукраїнські та місцеві новини 

Світлана ГО УТОГ має у соціальній мережі Фейсбук та у Телеграмі  групи, які спочатку були інформаційними: інформували про заходи, зміни у законодавстві, оформлення документів. 

– З початку повномасштабної війни ми кожного дня надавали інформацію про те,  що відбувається. Робили переклад жестовою мовою виступів посадовців, міського голови, голови ОВА. Не у всіх була можливість доступу до новин, тому перекладали на жестову мову виступи на телеканалах. Це відбувалося у приміщенні УТОГ для тих, хто перебував в нас, а також публікували у соціальних мережах – Фейсбук та Телеграм. Також перекладали виступи Президента України, СБУ. Робимо це досі, нас двоє перекладачів. Також перекладали всеукраїнські новини, наприклад, про те, де окупація, що взагалі відбувається, щоб люди з порушеннями слуху могли орієнтуватися, чи тікати, чи залишатися, – каже Світлана Баклицька. 

Все це в УТОГ робили на волонтерських засадах, розповідає перекладачка жестової мови. 

– Ми розуміли, що люди з порушенням слуху позбавлені можливості вчасно бути проінформованими. Тому працювали цілодобово, хоча фінансування з державного бюджету у нас було відсутнє. Працювали на волонтерських засадах. Протягом 2022 року Полтавська міська рада виділила кошти буквально на три місяці, цих коштів стало лише на заробітну плату. Але кожен розглядав це як виклик – ти маєш щось зробити для спільної перемоги, – говорить Світлана Баклицька.

• В Україні є програма для людей з порушенням слуху – онлайн сервіс УТОГ, перекладач телефоні. Як це працює: заходиш в систему і через відеозв’язок контактуєш з черговими перекладачами. Вони перекладають повністю всю розмову – у пенсійному фонді, в управлінні соціального захисту, у медичному закладі тощо.

На базі УТОГу проводять різні реабілітаційні та психологічні заходи. Спільно із обласною універсальною науковою бібліотекою імені Івана Котляревського організовують тренінги, з музеями міста – екскурсії для переселенців. Все це, ділиться Світлана Баклицька, для того, щоб люди могли заспокоїтися, відволіктися від щоденних проблем. 

Людям з порушення слуху пропонують роботу з мінімальним контактом з іншими людьми

Кілька переселенців працевлаштувалося на місцеве підприємство для глухих, працюють у швейному цеху. Проте загалом проблема працевлаштування людей з інвалідністю у Полтаві залишається не вирішеною. 

– Є люди, яким потрібна допомога, щоб вижити. Але є такі, яким потрібна “не риба, а вудка”. У нас дуже великі проблеми з комунікаціями з людьми з вадами слуху. Через це, наприклад, виникають складнощі: якщо хтось може працювати за фахом, працедавець не хоче брати таку людину. Наприклад, людина може бути майстром, а їй пропонують тільки посаду прибиральника, бо тоді комунікація буде мінімальною. Якщо, приміром, у Харкові вибір посад більший, і людина з порушенням слуху може вибрати підходящу для себе, то Полтава набагато менша і з цим важче. Пропозиції, які отримують переселенці тут – прибиральник, двірник, можливо, ще фасувальник у супермаркеті, – говорить про виклики працевлаштування ВПО з порушенням слуху Світлана Баклицька. 

Схожі виклики мають і незрячі, пояснює Марина Бабець, керівниця Полтавської обласної організації УТОС (Українське товариство сліпих). 

З початку минулого року по всій області було 20 ВПО на конкретному обслуговуванні полтавського осередку Всеукраїнського товариства сліпих. Наразі таких переселенців – 13. У Полтаві проживає шестеро переселенців з порушеннями зору, серед них одна жінка, яка зовсім не бачить і не чує, в неї складна патологія, говорить Марина Бабець. 

Щомісяця через Полтаву приїздять кілька евакуйованих  осіб. В перші місяці повномасштабної війни ця кількість була більшою. 

– У  гуртожитку зараз проживає внутрішньо переміщена особа з Нікополя, чоловік з порушенням зору. Має 1 групу інвалідності. Також наразі став членом нашої організації  переселенець з Луганщини, раніше не знав, що є Товариство сліпих. Він мешкає у дитячому садочку, адаптованому для проживання переселенців, оскільки наш гуртожиток зараз перевантажений, – розповідає Марина Бабець. – Звичайно, людині із порушенням зору складно проживати у помешканні спільно із іншими людьми, яких не мають таких порушень. 

У Полтаві не працюють звукові світлофори, без них незрячим складно пересуватися містом

Одна із основних умов для незрячих – безпечне пересування містом. У Полтаві, каже Марина Бабець, з цим проблеми. Вона говорить, озвучені світлофори залишили на великих трасах, околицях міста, а по самому місту – немає. 

– В нас мало доступності, місцевим складно, а переселенцам й поготів. ВПО не знають міста, а у нас не скрізь працюють  звукові світлофори. Після початку повномасштабної війни майже всіх їх вимкнули. На важливих для ВПО об’єктах, таких як автовокзал, озвучений світлофор повинен бути, – говорить Марина Бабець. – Наприклад, переселенці-харків’яни періодично їдуть подивитися, в якому стані їхні квартири. Потім повертаються у Полтаву, бо там небезпечно. Наш супровід у будні дні садить переселенців на автобуси, а от у вихідні уже виникають складнощі. Не зрозуміло, чому озвучений світлофор на Центральному вокзалі зараз вимкнено.

На прохання “Фундаменту” пояснити, чому ж вимкнений світлофор,  Анна Маковська, представниця пресслужби Полтавської міськради, відповіла, що звукові світлофори наразі справні, але їх тимчасово вимкнули з початку введення воєнного стану. 

Куди можна звернутися переселенцям з інвалідністю у Полтаві

Полтавське виробниче підприємство «Універсал» УТОГ. м. Полтава, вул. Шевченка, 58, (0532) 60-74-61.

Полтавська обласна організація УТОС. м. Полтава, вул. Гетьмана Сагайдачного, 6, (0532) 59-26-38.

Благодійний фонд «Карітас Полтава» видає гуманітарну допомогу внутрішньо переміщених особам з інвалідністю. Отримати гумадопомогу можуть особи з інвалідністю I та II групи. На пункті видачі з собою необхідно мати паспорт, довідку ВПО, ідентифікаційний код та довідку МСЕК. Звернутися до фонду можуть ті особи, які роблять це вперше, або не отримувати допомогу пізніше грудня 2022 року.

Авторка: Надія Кучер