Бомбардування і ракетні удари по містах, щоби залякати населення, – ще одне наслідування нинішнім кремлівсько-бункерним Z-фюрером свого нацистського попередника.
Улітку 1940 року Гітлер вирішив поставити на коліна Великобританію, що на той час єдиною у Європі чинила спротив нацизму. Спершу гітлерівські повітряні сили завдавали ударів по британських аеродромах та радарах. Але швидко перейшли до бомбардування британських міст. Головним об’єктом бомбардувань став Лондон. Було зруйновано сотні будинків. Загинули тисячі мешканців. Люди рятувались у метро, яке стало бомбосховищем. Дітей із Лондона та інших міст евакуювали у села.
Удари сипались й на інші міста. Символом злочину бомбардування мирного населення стало англійське місто Ковентрі, зруйноване 14 листопада 1941 року. Впродовж 11 годин безперервних бомбардувань близько пів тисячі нацистських літаків скинули сотні тонн смертоносного вантажу на місто.
Але всі ці жахливі злочини не зламали стійкість британців. У всіх містах, попри руйнування, англійці працювали, жили і боролись. Звичайно, усяке траплялось. Але більшість громадян Британії всіляко підтримували державу і власні збройні сили. Працівники виходили на роботу за звичним розкладом, минаючи руїни. Люди допомагали потребуючим. Нещастя ж зустрічали з особливим британським гумором.
І головне – британці чинили спротив. Британські пілоти підіймались у небо і вступали у бої. Кожен збитий літак зменшував силу нацистських нальотів. Адже нацисти втрачали не лише літаки, а й пілотів.
Крім того, стійкість британців під нацистськими ударами викликала захоплення у всього вільного світу. Спочатку багато з тих же американців вважали, що Британії не вистояти, що її поразка – справа кількох тижнів чи місяців. Але британська стійкість і спротив змінили ці погляди. І США на чолі з президентом Рузвельтом почали надавати усебічну допомогу Великобританії.
Згодом нацисти намагались налякати британців своїми «попередниками» усяких «іскандерів» – Фау і Фау-2. Але нічого з цього не вийшло. Врешті-решт, Гітлер застрелився у своєму бункері.
Сьогодні українці тримаються і наближають час пострілу або ж якоїсь табакерки в іншому бункері
Текст підготували: історики Інституту Нацпам’яті Володимир Тиліщак, Вікторія Яременко
