Фото gongadzeprize.com.ua
22 листопада у Полтаві відбувся “Медіадень Премії імені Георгія Ґонґадзе” — подія, що об’єднала журналістів, дослідників, культурних діячів та активістів для розмови про локальні й загальнонаціональні виклики, пов’язані з ідентичністю, пам’яттю та екологією.
Цьогоріч на Медіадні говорили про ключові виклики сучасної журналістики у контексті війни, висвітлення децентралізації та проблем екології.
Повну відеоверсія Медіадня можна переглянути за посиланнями.
У рамках Медіадня відбулися дві публічні бесіди: з лауреатом премії Ґонґадзе (2020), журналістом, головним сержантом роти ударних БпЛА 104 бригади Павлом Казаріним та з письменником, військовослужбовцем 2-го корпусу НГУ “Хартія” Сергієм Жаданом.
Під час заходу Премія імені Георгія Ґонґадзе також долучилася до вшанування жертв Голодоморів – хвилиною мовчання та запалюванням “свічки пам’яті”.
Відкривали Медіадні представники команди Премії та організаційні партнери Медіадня у Полтаві.
▪️”Місія Премії – підтримувати незалежну, професійну і відповідальну журналістику, яка схиляє нас мислити критично, робить українське суспільство кращим та сильнішим… Цей Медіадень є для нас можливість ставати міцнішими, тому наша сила – в єдності й у тому, що ми разом можемо творити”, – підкреслила директорка Премії Анастасія Абрамець.
▪️”Медіадень у Полтаві – це про важливість регіонів, про те, що нам хочеться, щоб голоси журналістів з регіонів також звучали й в усіх важливих розмовах на актуальні теми. Для нас це також можливість подякувати тим, хто продовжує працювати у наших містах та містечках для України і для української журналістики”, – наголосила голова наглядової ради Премії імені Георгія Ґонґадзе, засновниця культурної аґенції “Терени”, журналістка, культурна менеджерка, кураторка книжкових проєктів та літературних програм, колишня виконавча директорка Українського ПЕН Тетяна Терен.
▪️”Регіональні медіа першими бачать зміни в громадах та формують їх. Саме вони знають, що відбувається всередині громад та роблять новини, які на свої шпальти беруть всеукраїнські медіа. Регіональні медіа – це не просто локальні ресурси новин. Сильні регіональні редакції – це основа медіастійкості держави. І їм потрібно допомагати ставати сильнішими”, – додала керівниця регіонального хабу Інституту масової інформації “Медіабаза.Полтава” Надія Кучер.
Чутливість до регіонів – важливий аспект процесу деколонізації
Медіадень у Полтаві розпочався панельним обговоренням “Цінувати своє: деколонізація Полтави, причини, виклики та роль медіа”, яке модерувала літературознавиця, співавторка подкастів “Де ми?” (Свідомі-медіа) та “Деколонізаторки” (Суспільне.Культура) Валентина Сотникова. До розмови долучилися:
▪️голова наглядової ради Премії імені Георгія Ґонґадзе та засновниця культурної аґенції “Терени” Тетяна Терен
▪️керівник Центру прав людини та меморіалізації війни KSE Антон Дробович
▪️редактор Суспільне Полтава, автор подкасту “Стара Полтава” Ігор Ізотов
▪️лауреат Премії Ґонґадзе (2019), журналіст, історик, офіцер Хорунжої служби 2-го корпусу НГУ “Хартія” Вахтанг Кіпіані
Як наголосила Тетяна Терен, колонізація – це не лише про маркування простору своїми пам’ятками, символами та концептами, а й про вживлення думки меншовартості.
На її думку, у колонізації, яку пройшла Полтавщина, є різні аспекти і один із них полягає у централізації. Тому, говорячи про деколонізацію, варто не просто бути чутливими до контексту та історичних подій, а – й бути чутливими до регіонів.
“Ми маємо знайти можливість підсилювати ці регіони та інтелектуально насичувати. Підсилювати високе та глибоке, що є на Полтавщині”, – додала вона.
За словами Антона Дробовича, часом спроможність органів самоврядування та експертиза, яка наявна у тій чи іншій громаді, не дозволяє якісно пропрацювати процес деколонізації. Крім того, органи місцевого самоврядування можуть саботувати чи ігнорувати цей процес.
“Першорядне питання – громаді варто самій приймати рішення щодо своєї долі та свого життя…, мати можливість самим визначати свою історію”, – підкреслив він.
Редактор Суспільне Полтава, автор подкасту “Стара Полтава” Ігор Ізотов розповів про роль медіа у процесах декомунізації та деколонізації Полтави. За його словами, медіа відіграли у цьому ключову роль – висвітлювали це з різних точок зору та взяли на себе ту роботу, яку мала виконувати місцева влада.
Водночас, Вахтанг Кіпіані впевнений, що наразі Україна та Полтава зокрема має шанс тут і зараз закінчити історію російської імперії і перенести її на інші майданчики, наприклад, у музеї.
“Ми маємо зробити так, щоб до Полтави варто було їхати не лише заради Кричевського (Василь Кричевський – художник, архітектор, автор державного герба Української Народної Республіки, – ред.) та Кавалерідзе (Іван Кавалерідзе – скульптор, кінорежисер, сценарист, драматург, автор перших кіноопер в Україні, – ред.), не лише заради галушок, а й заради представлення доби української революції так як ніхто і так як ніде”, – додав він.
Українському суспільству бракує публічних голосів про те, що його бентежить
Наступною активністю Медіадня у Полтаві була публічна бесіда з журналістом Павлом Казаріним, якого інтерв’ював кандидат наук із соціальних комунікацій, доцент кафедри журналістики Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка, військовослужбовець ЗСУ Сергій Шебеліст.
Зокрема, говорили про те, як говорити про війну для української та іноземної аудиторії, про літературу у час війни.
На думку Павла Казаріна, зараз українське суспільство дуже напружене та наелектризоване.
“Коли воно не може дотягнутися до справжнього ворога, то воно шукає внутрішнього. Оця вибудова внутрішніх парканів, які відділяють нас одне від одного – спокуса, якої нам не завжди вдається уникати. Тому інколи у нашій внутрішній дискусії не вистачає розмови не на підвищених тонах”, – вважає він.
За словами журналіста, наразі величезному прошарку українського суспільства бракує публічних голосів. Не з приводу того, як відбувалася певна військова операція, але й з приводу того, що цю спільноту бентежить, чіпляє чи змушує посміхатися.
“Коли ти пишеш для іноземної аудиторії, то завжди тримаєш в голові, що маєш розповідати про Україну так, як розповідав би про “Зоряні війні” людині, яка жодного разу їх не дивилася. Тобто потрібно пояснювати дуже багато моментів, які для української аудиторії не потребують пояснення”, – уточнив він.
Павло Казарін також не виключає, що найголовніший літературний спадок про повномасштабне вторгнення залишать не люди, які вже були письменниками чи журналістами до війни, а ті, хто повернеться з війни та не матиме іншої можливості, щою випустити увесь накопичений впродовж війни досвід, окрім як писати.
Він також порадив чотири книги про повномасштабну війну: “Гемінґвей нічого не знає” Артура Дроня, “Битися не можна відступити” Павла Белянського, “Усе на три літери” Дмитра Крапивенка та “Ким ми були” Валерія Пузіка.
“Коли закінчиться війна, ми повернемося до того, що у нас зламана журналістика”
Медіадень продовжився публічною бесідою з письменником Сергієм Жаданом. Про історичний контекст, журналістику та свободу слова під час війни із ним говорила голова Ukraїner, журналістка, ведуча серії глибоких інтерв’ю на каналі Ukraїner Q Юлія Тимошенко.
Письменник розповів, що сучасна ситуація нагадує йому 1938 рік.
“І це дуже страшно. Цивілізація так і не навчилася робити висновки. І історія просто “катає” по колу. І це намотування кіл відбувається по живих тілах. У цьому випадку – громадян України”, – наголосив він.
Сергій Жадан підкреслив, що там, де українці озброєні та готові захищатися, – вони мають своє майбутнє. Там, де вони опиняють беззахисними та не знаходять у собі сил, ресурсу чи бажання захищатися, – їх позбавляють суб’єктності.
“Після кампанії колективізації та розкуркулення у 1930-х роках Україна та українське селянство… не знайшли у собі ресурсу на захист. Відповідно, усе це завершилося мільйонами трупів. У 2004 та 2013 роках українці такої помилки не допустили і це нам поки що дає шанс. Дає шанс на те, що далі усе в в наших руках”, – вважає письменник.
На його думку, цей шанс “доволі болючий”, тому що перед Україною наразі стоїть великий виклик і вибір, роблячи який українці зберігають свою суб’єктність.
“У сучасному інформаційному світі ми маємо не просто якісь поодинокі випадки дезінформації та порушення журналістської етики. Це просто інші принципи інформаційного комунікування. Тут не йдеться про інформування. Тут йдеться про вплив, коли тебе намагаються залучити як мішень та долучити до своєї аудиторії”, – уточнив Сергій Жадан.
На його думку, зараз Україна перебуває у ситуації, коли не можна відсторонено та тверезо говорити про свободу слова. Адже під час воєнного стану поняття цензури та свободи слова зміщуються, що стає плодючим грунтом для маніпуляцій.
“Коли закінчиться війна, ми повернемося до того, що у нас зламана журналістика. Журналістика, яка змушена захищатися, працювати у досить жорстких умовах та виконувати непритаманні для класичної журналістики речі та функції”, – переконаний він.
У центрі матеріалів про екологію має бути людина
Завершальною публічною подією Медіадня у Полтаві стало панельне обговорення “Чи існує життя після Макухівського сміттєзвалища: як говорити про проблеми екології так, щоб про них почули?”, яке модерувала ведуча Українського радіо Наталія Соколенко.
Макухівське сміттєзвалище розташоване у селі Макухівка біля Полтави. Воно експлуатується вже понад 60 років та давно переповнене. Відтак звалище створює низку екологічних проблем для регіону та місцевого населення: там часто виникають пожежі, а відходи забруднюють ґрунтові води.
Про можливі шляхи вирішення цієї проблеми та її екологічні наслідки говорили:
▪️кореспондентка Суспільне Полтава Світлана Мостепан
▪️СЕО видань “Полтавська хвиля” та “Сіль.Медіа”, викладач Київського столичного університету ім. Грінченка Віталій Улибін
▪️еколог, науковець, доктор технічних наук; громадський діяч, фаундер Національного екологічного фонду (ГО) Руслан Гречаник
▪️екоактивістка, засновниця міжнародних рухів Let’s Do It World та School Recycling World, координаторка World Cleanup Day в Україні Юлія Мархель
На думку Світлани Мостепан, привернути більше уваги до проблеми Макухівського сміттєзвалища медіа зможуть, якщо у центрі матеріалів про це сміттєзвалище будуть саме люди та їхні персональні історії.
“Адже через високі матерії – екологію тощо – важко буде вплинути. На жаль, ця тема болить найбільше мешканцям Макухівки, а Полтаву вона турбує лише під час пожеж”, – уточнила вона.
Віталій Улибін переконаний, що єдиний шлях розв’язання цієї проблеми – зробити її політичною. Але вона має бути не політично амбіційною, а тягнути за собою політичну та юридичну відповідальність.
“Наразі є й приписи екологічних служб, й рішення судів, які не виконуються. Відповідно, зрушити з місця це питання може допомогти пошук та притягнення до відповідальності винних осіб”, – підкреслив він.
За словами Руслана Гречаника, для вирішення проблеми Макухівського сміттєзвалища можна використовувати як досвід різних країн, так й досвід України. Тобто кардинально нових рішень вигадувати не потрібно.
Крім того, він додав, що Україна має національний план поводження з відходами, а Полтава – місцевий. Тож, на думку експерта, потрібно буде лише їх дотримуватися.
Як наголосила Юлія Мархель, зараз медіа важливо донести, що проблема сміттєзвалища безпосередньо впливає на здоров’я та життя людей.
“Дуже важливо розуміти, що це наше життя і ми маємо брати за нього відповідальність. Щодо доречності комунікації про це у час війни, то це якраз й дуже доречно та ефективно. Адже порушені та зруйновані екосистеми – це вплив на наше здоров’я”, – підкреслила вона.
Захід відбувся за підтримки: Міжнародного фонду “Відродження” та Taiwan Foundation for Democracy.
Організаційні партнери: культурна агенція “Терени”, регіональний хаб ІМІ Медіабаза Полтава.
Інформаційні партнери: Інститут масової інформації, Суспільне.Полтава, видання “Полтавська хвиля”, Детектор медіа
Премія Ґонґадзе заснована у 2019 році Українським ПЕН, родиною Георгія Ґонґадзе, виданням Українська правда, Києво-Могилянською бізнес-школою та її випускниками.
Сталий розвиток Премії забезпечується завдяки підтримці спільноти меценатів — випускників Києво-Могилянської бізнес-школи, які поділяють її цінності та прагнуть змінювати українське суспільство через якісну журналістику.
